Велика Британія в останній третині ХІХ ст.

Основні події:

• 1870 р. — проголошення програми самоуправління Ірландії в межах Британської імперії — гомруль.

• 1884–1885 рр. — Третя виборча реформа;

• 1888 р. — Е. Батлер випустив перший вітчизняний автомобіль;

• 1899–1902 рр. — англо-бурська війна;

Історичний диктант

(В імперії з’явилася власна валюта — марка, яка була створена за «французьке золото» — контрибуцію, отриману від Франції. «Політиком з душею народного поета» називали німецького соціал-демократа Августа Бебеля. Бісмарка називали «залізним канцлером».)

Бісмарк стає ініціатором робітничого законодавства, якому він сам дав назву — «практичнее християнство» — надання допомоги «бідним і слабким». Фраза «Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо…, минули… Ми вимагаємо і для себе місця під сонцем…» належить імператору (Ця фраза належала майбутньому канцлеру Німеччини фон Бюлову.)

Читайте також: Німецька імперія. Канцлерство Отто фон Бісмарка. Вільгельм ІІ

Велика Британія в останній третині ХІХ ст.

До 70-х рр. XIX ст. Великобританія залишалася наймогутнішою європейською державою, перевершуючи всі країни за рівнем економічного розвитку та за розміром своїх колоніальних володінь. Про її пріоритет на морі було навіть згадано у рядках національного гімну: «Керуй, Британіє, морями!» Але світ змінювався, змінювалася сама Великобританія, змінювалося її місце у світі. На вплив і могутність Британії почали зазіхати Німеччина та США.

Втрата Англією промислового лідерства.

Особливості економічного розвитку Великобританії:

• технічне відставання (застаріле устаткування); від Нім. і США,

• низький агротехнічний рівень сільського господарства;

• вивезення капіталу;

• експлуатація колоній.

Велика Британія — внутрішнє становище. Ірландське питання. Тред-юніони.

Основними політичними партіями були ліберали і консерватори. З 60-х рр. XIX ст. уряди Великобританії займалися реформаторською діяльністю. Лідером ліберальної партії був У. Гладстон, він чотири рази був прем’єр-міністром, обіймаючи цей пост близько тринадцяти років. Лідером консервативної партії був Б. Дізраелі.

Втрата Англією промислової першості у світі позначилась і на становищі англійських робітників. Для збереження попереднього рівня своїх прибутків підприємці посилили експлуатацію робітників, зменшили зарплату, підвищили ціни на предмети першої необхідності. Близько 30% робітників Лондона проживали за межею бідності. У Англії з’явилися спілки некваліфікованих робітників: газових заводів, робітників сірникових фабрик. Ці нові організації не мали багаторічного досвіду профспілкової боротьби і орієнтувалися не на переговори, а на активні (страйки, мітинги, демонстрації, пікети) методи впливу на роботодавців і уряд.

Фабіанське товариство (дістало назву від імені римського полководця Фабія Максима, що здобув у давнину ряд перемог завдяки тактиці зволікання) пропагувало ідею перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичне шляхом реформ, виступали проти революцій. Серед лідерів Фабіанського товариства були Б. Шоу, письм. Герберт Уельс. 1899 р. з’їзд тред-юніонів ухвалив скликати загально британську конференцію кооперативних, соціалістичних і тред-юніонських організацій, щоб обговорити шляхи і засоби для проведення в парламент великої кількості робітників. 1900 р. відбулася конференція нової лейбористської (робітничої) партії, яка в 1906 р. дістала назву Британська лейбористська партія. Першим лідером став колишній вуглекоп Д. Кейр-Гарді.

Реформи Д. Ллойд-Джорджа (ліберальна партія 1905-1916)

• закон про трудові конфлікти, який забороняв підприємцям подавати позови на тред-юніони у зв’язку зі збитками від страйків,
• закон про пенсії (70 р.)
• закон про соціальне страхування через хворобу, інвалідність і безробіття,
• створено перші біржі праці,
• здійснено реформу палати лордів, що забезпечила вирішальне слово під час прийняття законів за палатою громад,
• закон про безкоштовну початкову освіту,
• харчування в їдальнях для дітей малозабезпечених батьків безкоштовне.

У 1918 р. в країні намітилось пожвавлення економіки. Пожвавленню в торгівлі й промисловості Великої Британії сприяли відбудовчі роботи, що проводилися в Європі після закінчення Першої світової війни. Це дало можливість витрачати значні державні кошти на допомогу демобілізованим солдатам і морякам, робітникам військових заводів, які залишились без роботи.

Наприкінці 1918 р. у країні був сформований коаліційний уряд консерваторів, лібералів і лейбористів на чолі з лідером реформістського крила лібералів Д. Ллойд Джорджем. Після приходу до влади він заявив, що зробить країну гідною її героїв.

Девід Ллойд Джордж (1863-1945 рр.) — граф Двайфор, прем’єр-міністру 1916-1922 рр., лідер реформістського крила Ліберальної партії, один з видатних державних і політичних діячів Великої Британії. Народився в сім’ї шкільного вчителя. У 1890 р. був уперше обраний до парламенту. Після приходу до влади лібералів Ллойд Джорджу 1905-1908 рр. — міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. — міністр фінансів, у 1916-1922 рр. — глава уряду. Ллойд Джорджа можна вважати творцем системи зустрічей «на вищому рівні». У 1920-1922 рр. за активнішої участі британського прем’єра відбулося більш ніж ЗО міжнародних конференцій і нарад. Ллойд Джордж — один з головних учасників Паризької конференції й творців Версальської системи. До кінця життя мав політичний вплив у країні. Після розгортання агресії нацистської Німеччини активно виступав за створення антигітлерівської коаліції. Блискучий оратор, гнучкий політик.

Головним завданням реформ уряду Ллойд Джорджа було переведення економіки на мирні рейки.

Із цією метою був демонтований механізм державного регулювання господарства, що мала Велика Британія.

Промисловість, фінанси та торгівля. Держава продовжувала контролювати економіку. У 1921 р. уряд ухвалив рішення про часткове відновлення контролю над залізницями й об’єднав залізничні компанії в чотири регіональні групи.

Важливим кроком у регулюванні економіки було ухвалення в 1919 р. закону про відмову від золотого стандарту фунта стерлінга, який перетворив державу на єдиного регулятора випуску паперових грошей.

Сільське господарство. Узято курс на виробництво власних продуктів харчування та сировини. У 1920 р. ухвалено закон, який гарантував фермерам ціни на пшеницю й овес не нижчі від собівартості.

Політична сфера. Кабінет Ллойд Джорджа прагнув проводити демократичні реформи. На початку 1918 р. в країні здійснено чергову виборчу реформу. Виборчі права одержали жінки віком понад 30 років. Чоловіки, що досягли 21 року, ставали виборцями, якщо вони мали постійне місце проживання й відповідали умовам майнового цензу.

Соціальна сфера. Уряд брав участь у здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, у тому числі й для малозабезпечених британців. У 1918 р. закон про реформу народної освіти запроваджував обов’язкове навчання дітей до 14-річного віку, а загальна початкова освіта була безкоштовною.

Ірландське питання. 6 грудня 1921 р. британський уряд і представники нижньої палати ірландського парламенту підписали британо-ірландський договір про надання незалежності південній частині Ірландії, що одержала назву «Ірландська вільна держава».

Шість графств, розташовані на півночі острова, переважно з протестантським населенням, залишились у складі Великої Британії. Після цього Велика Британія одержала офіційну назву — Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії.

Однак післявоєнні економічні труднощі й дії опозиції призвели до політичної поразки коаліційного уряду Д. Ллойд Джорджа. У жовтні 1922 р. глава кабінету подав у відставку.