В Польщі

В Польщі. У складі ВЛК та Речі Посполитої!

В Польщі. У складі ВЛК та Речі ПосполитоїВ Польщі

Хронологія

1340 р. — похід польського короля Казимира на Львів. Початок боротьби за Галицько-Волинські землі.

1340-1385 рр. — князювання на Волині Любарта (Дмитра) Гедиміновича.

1349 р. —захоплення польським королем Казимиром III більшості земель Галицько-Волинської Русі. Приєднання до Угорського королівства Шипинської землі (Буковини).

1356 р. — надання магдебурзького права Львову.

1359 р. —утворення Молдовського князівства. Приєднання Шипинської землі (Буковини).

1362 р., між 24 вересня — 25 грудня — розгром ординського війська литовсько-руським біля Синіх Вод на Поділлі та вигнання їх з українських земель. Приєднання Київщини, Переяславщини і частини Чернігово- Сіверщини до Великого князівства Литовського.

1385 р., 14 серпня — укладення між Польським королівством і Великим князівством Литовським Кревської унії, умови якої передбачали польський королівський титул для литовського князя Ягайла Ольгердо- вича в обмін на приєднання Великого князівства Литовського до складу Польщі та запровадження католицизму.

1387 р. — остаточне приєднання Галичини до Польського королівства.

1392 р., 5 березня — підписання Острівської угоди польським королем Ягайлом Ольгердовичем і литовським князем Витовтом (Вітовтом) Кейстутовичем, за якою він визнавався правителем Великого князівства Литовського, але без титулу великого князя, і васалом польського короля.

1392-1430 рр. — князювання Вітовта у Великому князівстві Литовському. Зміцнення держави.

1394 р. — поява в Україні перших гармат (у Львові).

1399 p., 12 серпня — поразка військ литовського князя Вітовта від армії азійського завойовника Тимура (Тамерлана) на р. Ворсклі.

1410 р., 15 липня — розгром військ Тевтонського ордену об’єднаною армією поляків, литовців, українців і білорусів під Грюнвальдом. Кінець агресії на Схід німецьких лицарів.

1413 р., 2 жовтня — укладення Городельської унії, Литва одержувала більшу автономію, збереження великокнязівського столу в Литві, польська та литовська знать урівнювалися в правах, започаткування польського державно-політичного впливу в Литовській державі, на вищі урядові посади Великого князівства Литовського могли призначати лише литовців-католиків.

1432-1435 рр. — боротьба українських і білоруських князів на чолі із Свидригайлом за незалежність України та Білорусі від Польщі. Утворення Великого князівства Руського.

В Польщі

1434 р. — утворення з галицьких земель Руського воєводства Польщі. Включення Західного Поділля до складу Корони Польської. Утворення Подільського воєводства.

1435 р., 1 вересня — розгром польсько-литовськими військами під командуванням великого князя литовського Сигізмунда дружин князя Свидригайла поблизу Вількомира на р. Свента (нині м. Укмерге в Литві). Поразка повстання Великого князівства Руського проти Польщі та пропольськи налаштованої литовської знаті.

1435 р. — перший з відомих документів, що започаткував закріпачення українських селян. Обмеження галицькою шляхтою права селян переходити від одного землевласника до іншого.

1449 р. — створення Кримського ханства на чолі з Хаджі-Гіреєм.

1452 р. — смерть князя Свидригайла Ольгердовича. Ліквідація Волинського удільного князівства.

1455-1470 рр. — князювання Семена Олельковича, останнього удільного київського князя.

1458 р. — остаточний поділ Київської митрополії на Київську та Московську.

1471 р. — ліквідація Київського удільного князівства і перетворення його на воєводство Великого князівства Литовського. Призначення до Києва литовського намісника Мартіна Гаштовта.

1478 р. — перехід Кримського ханства у васальну залежність від Османської імперії.

В Польщі

1481 р. (1480-1481) — «Змова руських князів». Князі Михайло Олелькович, Федір Бельський та Іван Гольшанський невдало намагались усунути великого князя литовського Казимира. ЗО серпня 1481 р. Михайла Олельковича та Івана Гольшанського страчено.

1482 р., 1 вересня — спустошення Києва ордою кримського хана Менглі-Гірея, союзника московського князя Івана III.

1489 р. — перша згадка у письмових джерелах про козаків. їхня участь у складі польського війська в бою проти татар.

1490 р., літо —1492 р., осінь — селянське повстання на Буковині та Галичині (Покутті) під проводом Мухи.

1491 р. (1483-1491 рр.) — видання у Кракові Швайпольтом Фіолем перших чотирьох кириличних книг. Початок книгодрукування українською мовою.

1492 р. — перший відомий похід козаків проти турецьких володінь (згадується в листі литовського князя кримському ханові).

1494 (1494-1497) р. — надання Києву магдебурзького права.

1500-1503 рр. — внаслідок воєнних дій до Московської держави Івана III перейшли всі сіверські міста, у тому числі Чернігів і Новгород-Сіверський.

1503 р. — найдавніша писемна згадка про кобзарів (у польських джерелах).

В Польщі

1508 р., 2 лютого — початок виступу князя Михайла Глинського. Остання спроба відновити незалежність українських земель силою зброї з боку князів, закінчилася невдало. Восени Глинські та їхні прибічники втекли у Московію.

1512 р., червень — перемога литовсько-українського війська на чолі з князем Костянтином Острозьким у битві з татарами під Вишневцем.

1514 р., 8 вересня — перемога українсько-білорусько-литовського війська на чолі з князем К. Острозьким над московською армією у битві під Оршею.

1526 р. — перемога турецького війська над угорським під Могачем, поділ Закарпаття між Трансільванією (васал Османської імперії-) та Священною Римською імперією, в якій правили імператори з династії Габсбургів.

1527 р., зима — перемога литовсько-українського війська на чолі з князем К. Острозьким у битві з татарами на р. Ольшаниці (під Білою Церквою, Київщина).

1529 р. — Перший (або Старий) Литовський статут. Шляхті гарантовано, що її не можна карати без суду, забезпечувалося володіння землею.

1538 р. — Молдовське князівство підкорене Османською імперією. Буковина потрапила під владу Туреччини та її ставлеників.

У Великому князівстві Литовському феодально-кріпосницькі відносини юридично були оформлені Литовськими статутами (кодекси законів феодального права): 1529 р. – І Литовський статут; 1566 р. – II Литовський статут; 1588 р. – III Литовський статут (остаточне закріпачення українських селян).

В Польщі. Люблінська унія 1569 р. 1 липня 1569 р.

Польща і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу – Річ Посполиту. Причини укладання уніїсторонами: Польща – прагнення підкорити Велике князівство Литовське, об’єднати дві держави під владою одного монарха. Литва: 1) знекровлена Лівонською війною (1558 – 1583) з Московською державою, Литва прагнула полегшити свої воєнні тяготи, мати союзника для боротьби із супротивником; 2) литовська шляхта прагнула одержати такі самі привілеї, які мали польські шляхтичі. З української сторони унією були зацікавлені шляхтичі, які бажали в об’єднаній державі краще налагодити оборону від турецько-татарських набігів і покласти край збройним нападам на польсько-українському прикордонні; також прагнули поліпшити торгівлю з країнами Західної Європи, адже торгові шляхи пролягали через Польщу.Згідно з унією Волинь, Київщина, Брацлавщина та Підляшшя опинилися в Польщі.

В Польщі. Наслідки унії для України: а) позитивні – у межах однієї держави об’єдналися більшість українських земель, що сприяло культурному і політичному згуртуванню українського народу, створювало передумови для перетворення його в націю; в Польщі запорізьке козацтво активно втягувалося в політичне життя і швидко стало самостійною політичною силою; в Україні розширилася мережа установ освіти, поширився вплив культури Західної Європи; б) негативні – згодом зросли повинності і податки для селян і міщан; українське населення зазнавало національно-релігійних утисків; відбувалася полонізація українських князів і шляхти – українське суспільство втрачало свою політичну еліту, національні традиції і культуру; українці потерпали від сваволі шляхти і коронного польського війська; в Польщі не змогли захистити українські землі від турецько-татарської агресії.

Утворення козацької держави.

Наприкінці 70-х – на початку 80-х років XVI ст. на дніпровському острові Томаківка виникла військова організація козаків. Запорізька Січ від самого початку свого існування була військово-політичною організацією республіканського типу (козацька республіка, мала назву Військо Запорізьке) з виборністю керівників, з рівним правом усіх козаків на участь у виборах, з неможливістю покріпачення козака будь-ким. Найвищим органом влади була Січова (Військова) рада, яка вибирала гетьмана (кошового) і січову військову старшину (суддя, писар, обозний, два осавули, перначний, бунчужний, хорунжий, булавний). Гетьман був головнокомандувачем, мав судову і виконавчу владу, політично представляв Військо Запорізьке під час переговорів і дипломатичних відносин. На раді кожний козак (крім новобранців) міг вільно висловити свою думку. На Січі існувала кошова система. На коші (січовому таборі) була військова скарбниця (військові кошти, припаси, цінності), а також символи козацької влади – клейноди (корогва, литаври, бунчук, булава, пернач, печатка).

Січі українського козацтва.

Томаківська Січ, початок 80-х років XVI ст. – 1593 р., заснована на о. Томаківка на Дніпрі, 1593 р. зруйнована кримськими татарами.Базавлуцька Січ, 1594 – 1638 рр. – на річці Базавлук – притоці Дніпра; після розгрому поляками козацько-селянських повстань у 1637 – 1638 рр. була зруйнована й перенесена на Микитин Ріг. Микитинська Січ, 1638 – 1652 рр. – район сучасного м. Нікополя, з цієї Січі бере початок війна під проводом Б. Хмельницького. Перенесена на о. Чортомлик. Чортомлицька Січ, 1652 -1709 рр. – на о. Чортомлик, тилова база армії Б. Хмельницького, зруйнована російськими військами за наказом Петра І у 1709 р.

Кам’янська Січ, 1709 – 1711 рр., 1728 – 1734 рр. – район сучасного Канівського водосховища, знаходилася в турецьких володіннях, 1711 р. зруйнована російськими військами, 1728 р. відроджується після повернення козаків з Олешківської Січі. Олешківська Січ, 1711 – 1728 рр. – у володіннях кримського хана в урочищі Олешки (сучасний Херсон). У 1728 р. козаки повернулися в Кам’янську Січ. Нова Січ, 1734 -1775 рр. – заснована козаками у 1734 р. неподалік від старої Чортомлицької Січі. Знищена російськими військами генерала П. Текелія за наказом Катерини II у 1755 р. Задунайська Січ, 1775 – 1828 рр. – заснована козаками в турецьких володіннях (сучасна Одеська область).Азовське козацтво, 1828 р. – за домовленістю з Росією кошовий І. Гладкий перевів 1500 козаків на сторону Росії у результаті утворилося Азовське козацтво.

Утворення реєстрового козацтва. В Польщі

Причини утворення польським урядом реєстрового козацтва: 1) прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів; 2) бажання встановити над козаками контроль і в такий спосіб обмежити їхній вплив на українське суспільство й уникнути загострення відносин з Туреччиною та Кримським ханством; 3) намагання не допустити антипольських повстань у зв’язку з наслідками молдовського походу козаків на чолі з Іваном Підковою (1577 -1578).

У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал: на службу було взято 300 козаків, ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали. У 1578 р. за часів польського короля Стефана Баторія 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку – реєстру. З 1582 р. реєстровці мали привілеї:незалежність від польської місцевої адміністрації, звільнення від державних податків і повинностей, окрім військової; підпорядкування своїй старшині; окремий суд, право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю; платня за службу грошима (жолд); столицею реєстрового козацького війська стало м. Трахтемирів з монастирем неподалік від Києва; реєстровці отримали клейноди.

Наростання національно-визвольної боротьби. В Польщі

Хронологія

1552-1556 (1555) рр. — заснування Д. Вишневецьким на о. Мала Хортиця першої Запорізької Січі (зруйнована татарами восени 1557 р.).
1556-1561 рр. — у Троїцькому монастирі с. Пересопниця архімандритом Григорієм старою українською літературною мовою перекладено Євангеліє (Пересопницьке Євангеліє).
1566 р. — Другий Литовський статут. Посилення закріпачення селян. Скасовував усі обмеження шляхетської земельної власності.
1569 р., 1 липня — Люблінська унія. Об’єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського в Річ Посполиту. Приєднання Польщею Брацлавщини, Волині, Київщини, Підляшшя.
1572 р., червень — одна з перших спроб залучити українських козаків на державну службу — польський король Сигізмунд II Август прийняв на службу 300 козаків.
1574 р., 15 лютого — видання Іваном Федоровичем (Федоровим) у Львові «Апостола» — першої друкованої кнйги на українських землях (почали друкувати 25 лютого 1573 р.).
1574 р. — видання Іваном Федоровичем (Федоровим) у Львові «Букваря» — першого друкованого підручника на східнослов’янських землях.

1576-1577 (1578) pp. — заснування князем Василем-Костянтином Острозьким друкарні та школи, виникнення літературно-наукового гуртка в Острозі.
1578 р. — запровадження козацького реєстрового війська у складі 600 осіб (козацька реформа короля Сте- фана Баторія). Передач реєстровим козакам м. Трахтемирова.
Видання І. Федоровичем (Федоровим) «Букваря» в Острозі. Перша писемна згадка в ньому про Острозьку школу (згодом Острозька академія).
1581 р. — видання І. Федоровичем (Федоровим) в Острозі Біблії (Острозька Біблія) — першого повного видання її церковнослов’янською мовою та «Хронології» Андрія Римші (5 травня) першого друкованого віршового твору.

Козацькі повстання (хронологія)

1586 р., 1 січня — антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського Успенського братства, який установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом.

1587 р. — видання в Острозі першого друкованого твору української полемічної літератури (Герасим Смотрицький, «Ключ царства небесного»).
1588 р. — Третій Литовський статут. Остаточне закріпачення селянства. Узаконення усіх форм шляхетського землеволодіння.
1590 р. _ ухвалення польським сеймом «Порядків щодо козаків та України». Реорганізація козацького реєстру (до 6 тис. козаків), відокремлення його від нереєстрового козацтва.
1591-1593 рр. — козацьке повстання на чолі з Криштофом Косинським, перший великий виступ проти Речі Посполитої, магнатського панування, наступу на козацькі права.
1593 р., 23-31 січня — битва під П’яткою. Поразка військ К. Косинського. Загибель керівника повстання у травні 1593 р.
1594 р., 5 жовтня — 1596 р., 28 травня — козацьке повстання на чолі з Северином Наливайком, Григорієм Лободою та Матвієм Шаулою.
1596 р., 16-28 травня — Солоницька битва, поразка військ С. Наливайка поблизу м. Лубни. Видача керівників повстання польській владі.
1596 р., 6-10 жовтня — православний та уніатський собори в Бересті. Ухвалення Берестейської унії — утворення греко-католицької (уніатської) церкви на уніатському соборі. Поглиблення розколу суспільства. Початок релігійної боротьби.
1597 р., 11 квітня (за новим стилем) — страта С. Наливайка у Варшаві.

Козацькі повстання (хронологія)

1615 р., 14 жовтня — дружина київського шляхтича Стефана Лозки Галшка Гулевичівна подарувала свій двір на монастир і школу, заснування у Києві Богоявленського братства та школи. Вступ у нього всього Запорізького війська на чолі з П. Сагайдачним. Союз козаччини з інтелігенцією.
Початок діяльності друкарні Києво-Печерського монастиря, створеної архімандритом Єлисеєм Плетенецьким.
1616 р. — взяття запорізькими козаками на чолі з П. Сагайдачним турецької фортеці Кафи. Визволення значної кількості невільників.
1618 р., літо — успішний похід 20-тисячного козацького війська під проводом П. Сагайдачного в Московію на допомогу королевичу В.падиславу.
1618 р., 1 грудня — укладення Деулінського перемир’я між Москвою та Річчю Посполитою, за яким до Польщі відійшла Чернігово-Сівершина. Утворення Чернігівського воєводства.
1619 р. — видання поблизу Вільна «Граматики» Мелетія Смотрицького — найвизначнішої мовознавчої праці, яка протягом двох століть була основним підручником граматики церковнослов’янської мови у школах кількох країн.

1620 р., літо — 1621 р., 25 вересня (5 жовтня) — польсько-турецька (Хотинська) війна. Активна участь у ній українських військ.
1620 р., 17-29 вересня — поразка польських військ у битві з турками на Цецорських полях (Молдова).
1620 р., 9 жовтня — відновлення православної ієрархії. Висвячення єрусалимським патріархом Феофаном Йова Борецького як митрополита Київського.
1621 р., 23 серпня — 23 вересня (3 жовтня) — Хотинська битва. Вирішальна роль козаків на чолі з П. Сагайдачним у перемозі над турецьким військом.
1621 р., 25 вересня (5 жовтня) — укладення Хотинського мирного договору між Османською імперією та Річчю Посполитою. Відмова Туреччини на тривалий час від наміру завоювати всю Європу.
1625 р., серпень — жовтень — виступи козаків на чолі з гетьманом Марком Жмайлом.
1625 р., 26 жовтня (5 листопада) — Куруківська угода поляків з козаками. Збільшення козацького реєстру до шести тисяч осіб. Шість реєстрових полків: Біла Церква, Канів, Корсунь, Переяслав, Черкаси, Чигирин.

Козацькі повстання (хронологія)

1630 р., початок березня — 29 травня — козацько-селянське повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом).
1630 р., 20 травня — перемога повстанців над польськими військами під Переяславом («Тарасова ніч»).
1630 р., 29 травня (8 червня) — укладення після битви між козаками і поляками Переяславської угоди. Збільшення козацького реєстру до восьми тисяч осіб.
1631 р. — відкриття архімандритом Києво-Печерського монастиря Петром Могилою Лаврської школи.
1632 р. — затвердження польським сеймом «Статей для заспокоєння руського народу». Визнання законності існування в Речі Посполитій православної церкви.
Обрання Київським митрополитом Петра Могили (король затвердив вибір 10 листопада, перебував на митрополичому престолі до 1 січня 1647 р., за новим стилем).
Створення на основі злиття Братської та Лаврської шкіл Києво-Братської колегії (згодом Києво- Могилянська академія).

1635 р., 12 серпня — захоплення запорізькими козаками на чолі з Іваном Сулимою фортеці Кодак і зруйнування її.
1637 р., листопад — грудень — повстання під проводом Павла Павлюка (Бута). Поразки козаків під Ку- мейками (6 грудня) і Боровицею (10 грудня).
1638 р., січень — ухвалення сеймом «Ординації війська запорізького реєстрового», обмеження реєстру до шести тисяч осіб, скасування козацького самоврядування.
1638 р., березень-28 липня — козацько-селянське повстання під проводом Якова Острянина, Дмитра Гуні та Карпа Скидана. Частина козаків, яких очолив Я. Острянин, відійшла на Слобожанщину. Перше масове переселення на Слобідську Україну.
1638 р., 17 червня — 28 липня — оборона повстанцями на чолі з Д. Гунею укріпленого табору на річці Старець. Частина козаків на чолі з гетьманом прорвалася на Запоріжжя.

Причини козацьких повстань кінця XVI ст.:

1) невдоволення реєстровців несвоєчасною видачею платні та порушенням майнових прав; 2) невдоволення «випищиків» – тих козаків, які опинилися поза реєстром унаслідок постійних його обмежень; 3) протести запорожців, викликані утисками нереєстровців; 4) загострення відносин між урядом Речі Посполитої в Польщі та Запоріжжям через ухвалу польського сейму 1590 р. (право короля роздавати шляхті й магнатам українські землі, зокрема й ті, якими здавна користувалися козаки); 5) посилення виступів селян і міщан, масові втечі населення на Запоріжжя через поширення фільваркової системи господарства і запровадження кріпосного права на українських землях (1588 р., III Литовський статут).

Повстання 1591 — 1593 рр. на чолі з К. Косинським. У січні 1593 р. – битва під П’яткою (Житомирщина), повстанці зазнали поразки. У травні 1593 р. повстанці спробували заволодіти Черкасами, К. Косинський загинув.

Повстання 1595 — 1596 рр. на чолі з М. Шаулою та С. Наливайком. У травні 1596 р. – вирішальна битва в урочищі Солониці (Полтавщина). Повстанці капітулювали. Зрадники виказали С. Наливайка ворогові. Згодом ватажка повстання стратили у Варшаві в Польщі.

Наслідки та історичне значення козацьких повстань кінця XVI ст.: 1) повстання сприяли масовому покозаченню селян і міщан, а отже, різкому зростанню й посиленню козацтва; 2) козацтво перетворилося на велику суспільну силу, здатну боротися за свої права.

Морські походи українських козаків (Доба героїчних походів).

У 1606 р.запорожці взяли турецьку фортецю Варна, 1608 р. – Перекоп, 1609 р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ш., 1614 р. козаки зруйнували Синоп і Трапезунд. Навесні 1615 р. запорожці з’явилися під мурами турецької столиці Константинополя. Спаливши портові споруди, вони повернули в море. Нарешті, 1616 р. козаки під проводом гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного здобули і спалили головний невільничий ринок регіону Кафу. У1620 р. козаки здійснили похід на Стамбул (Константинополь) на 200 човнах, потім здобули і спалили Варну. Ці події стали приводом для оголошення Туреччиною війни Речі Посполитій (Хотинська війна).

У 1621 р. – битва під Хотином: 40 тис. козаків на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним підійшли до міста-фортеці Хотин, щоб допомогти польському війську (35 тис. чоловік) Кароля Ходкевича. Бої тривали понад місяць. Турки зазнали поразки і в жовтні 1621 р. уклали мир з поляками. У бою під Хотином П. Сагайдачний одержав численні поранення і 22 квітня 1622 р. помер у Києві, куди був доставлений на лікування. Наслідки участі українського козацтва в Хотинській війні:спростована думка про непереможність Туреччини; запорожці здобули загальне визнання в Європі як хоробрі і мужні воїни.

Національно-визвольні повстання українського народу 20 – 30-х років XVII ст. 

Причини повстань 20 – 30-х років XVII ст.: значна невідповідність між силою, авторитетом, впливом козацтва та його реальними правами й привілеями. У відповідь на утиски з боку Польщі козацтво, демонструючи свою незалежність, активізувало втручання в турецько-татарські справи, «випищики» з реєстру, що повернулися в шляхетські маєтки, відмовилися від виконання феодальних повинностей. Повстання під проводом М. Жмайла 1625 р.: польський уряд організував каральний похід проти українців. У битві біля Куруківського озера поляки зазнали відчутної поразки. Було укладено Куруківську угоду (1625):козацький реєстр збільшувався до 6 тис. чоловік; гетьмана над реєстровцями обирала загальновійськова рада й затверджував польський уряд; ті ж, хто не ввійшов до реєстру («випищики»), мусили повернутися до маєтків своїх власників; одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі, щоб перешкоджати втечам селян; козаків зобов’язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, не підтримувати зносин з іншими державами.

«Тарасова ніч» 1630 р.: 20 травня 1630 р. козаки (під проводом гетьмана нереєстровцівТараса Федоровича на прізвисько Трясило) влаштували польським карателям бійню. Причини повстання: посилення суперечностей між реєстровцями і «випищиками»; зростання невдоволення українців через запровадження нового загальнодержавного податку; продовження конфліктів на релігійному ґрунті; погіршення становища через прибуття на Київщину польського карального війська.29 травня 1630 р. підписано мирну Переяславську угоду, що підтверджувала умови Куруківеької угоди, але мала деякі доповнення (козацький реєстр збільшено до 8 тис. чоловік; козаки одержували право самі собі обирати гетьмана).

Повстання Сулими

Причини повстання 1635 р. на чолі з Іваном Сулимою: постанова польського сейму в Польщі«Про припинення козацької сваволі» (лютий 1635 р.) – чергова спроба ліквідувати козацтво. Як наслідок – введення польського коронного війська на територію Наддніпрянщини; завершення будівництва (середина літа 1635 р.) фортеці Кодак, де розмістилася польсько-шляхетська залога, щоб перешкоджати втікачам на Запоріжжя. Це вкрай обурило запорожців, які обрали гетьманом Івана Сулиму. У серпні 1635 р. запорожці захопили фортецю Кодак. Поляки почали похід проти козаків, серед яких зростало невдоволення через брак харчів і палива. Зрадники схопили ватажка та його найближчих помічників і виказали полякам.Національно-визвольне повстання 1637 – 1638 рр. під керівництвом П. Павлюка (Бута), Я. Острянина, Д. Гуні: І етап 1637 р. – повстання під проводом Павла Павлюка (Бута). Привід до повстання – перегляд урядом реєстру Війська Запорізького, вилучення з нього всіх «неблагонадійних» козаків. 6 грудня 1637 р. відбулася основна битва під Кумейками. Повстанці зазнали поразки.

1 березня 1638 р. в Польщі польський сейм ухвалив постанову «Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої»: йшлося про потребу застосування проти повстанців військової сили; позбавлення козаків права обирати старшину; зменшення реєстру до 6 тис. чоловік; заборона під загрозою смерті будь-кому приходити на Запоріжжя без дозволу урядового комісара; заборона козакам селитися в містах, крім Черкас, Чигирина, Корсуня; два полки реєстровців, застуйаючи один одного, мали постійно стояти на Запоріжжі. II етап – 1638 р. – повстання козаків під проводом Якова Острянина, Дмитра Гуні, Карпа Скидана. Виступи успіху не мали. Козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом на основі «Ординації Війська Запорізького…».

Основні підсумки повстань 20 – 30-х років XVII ст.:

1) польський уряд не спромігся ліквідувати українське козацтво як стан; 2) козацтво не зреклося прагнення вибороти волю; 3) повстання 30-х років, попри їхню стихійність і незавершеність, засвідчили, що козацтво було провідною верствою українського суспільства, користувалося підтримкою всього населення; 4) повстання 1637 — 1638 рр. вирізнялося серед інших: уперше його керівники звернулися до всього населення із закликами підтримати козаків визволити Україну від гніту Речі Посполитої, позбутися національно-релігійних утисків тощо; 5) десятиліття «золотого спокою» 1638 — 1648 рр. для України стало часом гуртування й накопичення сил перед новим етапом національно-визвольної боротьби.

Церковне життя в другій половині XVI ст.

У XVI ст. із входженням українських земель до Речі Посполитої почалося гостре суперництво православних християн (ними здебільшого були українці) і католиків в Польщі(поляків). Православ’я в Україні переживало кризу. У другій половині XVI ст. боротьба між церквами загострилася. На захист православ’я стали деякі українські магнати: гетьман Григорій Ходкевич, який дав притулок у своєму маєтку Заблудове московському першодрукареві Івану Федоровичу (Федорову); князь Костянтин Острозький у 1578 р. у своєму маєтку в Острозі заснував Слов’яно-греко-латинську академію – першу вищу школу в Україні.

Православні братства.

Причини виникнення: прагнення православних міщан протистояти національно-релігійним утискам, наступу католицизму. Перші братства виникли у Львові: 1542 р. – Благовіщенське, 1544 р. – Миколаївське. 11 січня 1586 р. антіохійський і всього Сходу патріарх Іоаким благословив заснування братства при церкві Успенія у Львові (надав право ставропігії — автономності, залежності безпосередньо від патріархів, доручив нагляд за єпископами та духовенством). Братство відкрило у Львові друкарню, братську школу (засновники – Юрій Рогатинець і Дмитро Красовський). Братства засновували шпиталі, допомагали удовам і сиротам. Братчики протистояли наступу чиновників, католицтва та унії, намагалися об’єднати сили визвольного руху проти Речі Посполитої.

Реформаційні і контрреформаційні рухи в Україні.

У другій половині XVI ст. в Україні поширилася одна з течій протестантизму – соцініанство (за ім’ям засновника Фауста Соціна). Ця течія протестантизму ігнорувала народні маси, була особливо популярною на Волині, наприкінці XVI ст. — у Києві, у першій половині XVII ст. — на Житомирщині. Перехід української шляхти до протестантизму не був масовим. Не знайшов особливої підтримки протестантизм також у середовищі міщан, для селян – був чужим і незрозумілим. Початки Контрреформації – католицької реформи церковного життя – із середини XVI ст. За посилення ролі католицької церкви боровся Орден єзуїтів. В Україні єзуїти розгорнули свою діяльність після Люблінської унії 1569 р.: заснували єзуїтські навчальні заклади — 1571 р. колегію в Ярославлі, школи у Львові, Кам’янці-Подільському, Луцьку, Вінниці, Перемишлі, Острозі, Фастові, Новгород-Сіверському; 1593 р. – Замойську академію – навчальний заклад вищого типу. Єзуїти прагнули збільшити кількість прихильників католицизму.

Церковні собори в Бресті 1596 р., утворення української греко-католицької церкви.

Після укладання Люблінської унії 1569 р. популярність ідей уніатства (об’єднання католицької і православної церков) у Речі Посполитій, в Польщі посилилася. В Україні, розуміючи складність ситуації, в якій опинилася рідна церква,православне вище духівництво, шляхта і магнати дедалі більше схилялися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою. Через цю унію вони сподівалися досягти єдності українського народу. Остаточні рішення щодо унії мав винести церковний собор (призначено на 6 жовтня 1596 р. у м. Бересті, нині в Білорусі). До Берестейського собору готувалися не тільки прихильники унії, але й її противники. Не дійшовши зїюдй навіть щодо спільного засідання, кожна із сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор.

Прихильники унії (вищі церковні ієрархи, частина магнатів і шляхти, частина міщан) зібралися в Бересті в церкві Св. Миколая, затвердили рішення про утворення уніатської (греко-католицької) церкви. Противники унії (парафіяльні священики, селяни, церковні братства) – зібралися в Бересті у палаці князя К. Острозького. Засудили унію і владик-відступників. Наслідки унії для України: православна церква в Україні, попри велику кількість прихильників, залишилася поза законом. Противники унії висловили твердий намір усіма силами боротися проти неї.

Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні.

Після Берестейської унії 1596 р.: 1) українське суспільство розкололося, православні виступали не тільки проти католиків, але й проти уніатів; 2) кількість уніатів (греко-католиків) збільшувалася, головним чином, у Галичині, де був сильнішим тиск католицизму; 3) греко-католицька церква не була зрівняна в правах з католицькою; 4) греко-католики, очолювані митрополитом (після смерті першого голови цієї церкви Михайла Рогози на початку XVII ст. став митрополит Іпатій Потій), почали силою відбирати у православних храми і монастирі та віддавати їх до рук уніатських єпископів; духовні посади обіймали виключно греко-католики, а православних священиків силоміць змушували зрікатися своєї віри; 5) почалося взаємне переслідування українців-православних і українців-греко-католиків.

Відновлення православної ієрархії.

Боротьбу за відновлення прав православної церкви, очолили братства, діяльністю яких опікувалися запорожці. За підтримки козацтва 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, до якого вступив гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з усім Військом Запорізьким. 1620 р.за сприяння П. Сагайдачного було відновлено вищу православну ієрархію (у сан київського митрополита було висвячено Іова Борецького).

Легалізація (офіційне визнання) православної церкви. Польський король Владислав IV офіційно визнав православну віру: 1632 р., «Статті для заспокоєння руського народу» – за православними визнавалися право мати свого митрополита та єпископів, свобода богослужіння, право споруджувати церкви і шпиталі, засновувати школи, друкарні та братства; визначалися умови розв’язання суперечок між православними і греко-католиками щодо церков і земель.

Митрополит Петро Могила (1596(97) – 1647).

У 1632 р. Київським митрополитом став Петро Могила (за його часів Київська митрополія була найбільш самостійною та авторитетною за період XIII – XVIII ст.), який здійснив заходи щодо впорядкування церковного життя: 1) запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужіння тощо; 2) обов’язковим стало проголошення виховних проповідей для парафіян у неділі та свята; 3) у богослужінні запроваджено українську мову замість церковнослов’янської, яка була не зовсім зрозумілою українцям; 4) обмежено права магнатів втручатися в церковні справи на території своїх маєтків; 5) збільшено кількість і оновлено зміст церковних книжок (основним центром книгодрукування стала друкарня Києво-Печерської лаври); 6) Українській православній церкві поверталися майно і землі; 7) відновлено духовні святині православ’я: реставровано Софійський собор, Десятинну церкву, церкву Спаса на Берестові, Михайлівську церкву Видубицького монастиря та багато інших; 8) для підвищення культурно-освітнього рівня православних священиків 1632 р. створено Києво-Могилянську колегію.

Культура України в другій половині XVI – першій половині XVII ст.

Основою розвитку культури були традиції і духовна спадщина Київської Русі. Але українська культура зазнала впливу польської культури, завдяки якій на наших землях поширювалися ідеї гуманізму і Реформації.

Розвиток освіти і друкарства у XVI ст. – першій половині XVII ст. При братствах засновувалися школи (перша при Львівському братстві 1586 р.), бібліотеки, друкарні (1547 р. у Львові Іван Федорович видав друкований підручник для навчання грамоті – «Буквар» і богослужебну книгу Апостол; 1581 р. в Острозі – справжній шедевр серед стародруків – Острозьку біблію). Почали з’являтися переклади церковних текстів простою мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556 — 1561) — перша відома книга Святого Письма, перекладена тогочасною книжною українською мовою, Крехівський Апостол (60-ті роки XVI ст.), Волинське Євангеліє (1571). У 1615 р. відкрито братську школу в Києві (засновник – архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, перший ректор –Йов Борецький), а також друкарню Києво-Печерської лаври (Є. Плетенецький). Найуславленішим виданням цієї друкарні був «Требник» Петра Могили (1646). У 1631 р. виникла Лаврська школа в Києві (засновник – архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила). 1632 р. об’єдналися Київська братська і лаврська братська школи. Таким чином утворилася Києво-Могилянська колегія.

Полемічна література.

Наприкінці XVI – у першій половині XVII ст. в Україні поширилася полемічна література. Видатні полемісти: Іван Вишенський(«Послання до єпископів»), Герасим Смотрицький («Ключ царства небесного» і «Календар римський новий», 1578 р.), Мелетій Смотрицький («Тренос» («Плач»), 1610 р.); Стефан Зизаній («Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського», 1595 – 1596 рр.); Іпатій Потій («Унія, або Виклад попередніх артикулів…», 1595 р.); Йов Борецький («Протестація», 1621 р.).