Скоропадський

Іван Скоропадський. Данило Апостол. Павло Полуботок

Скоропадський. Апостол.

Скоропадський

Хронологія

1723 р., літо — подання Петрові І Коломацьких чолобитних (петицій). Ув’язнення (з 10 листопада 1723 р.) наказного гегьмана (1722-1724 рр.) Павла Полуботка у Петропавловській фортеці, де він 18 грудня 1724 р. і помер.
1727 р., 20 червня — обрання старшинською радою гетьманом миргородського полковника Данила Апостола. Намагався боротися з російським впливом в Україні.
1727 р., 1 жовтня — обрання на генеральній козацькій раді в Глухові гетьманом Лівобережної України Д. Апостола.
1728 р., серпень — «Рішительні пункти», указ царського уряду гетьману Д. Апостолу. Російським дворянам надавалося право скуповувати українські землі.
1729 р. — наказ Петра II переписати з української мови російською державні постанови та розпорядження.
1730 р. — почала діяти співацька школа в Глухові, місто стало музичною столицею України.
1734 р., 17 січня — ліквідація гетьманства після смерті Д. Апостола. Утворення нової Малоросійської колегії — Правління гетьманського уряду (діяло до 1750 р.).
1734 р., 10 квітня — будівництво Нової Січі на р. Підпільній (восьма, остання із Запорізьких Січей, існувала до 1775 р.).
1742 р. — виникнення першої масонської організації в У країні (Вишнівець, нині Тернопільська обл.).
1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ». Кодифікація права в Лівобережній Україні.

Скоропадський. ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО 1708-1722 рр.

Скоропадський, за традицією, мав розпочати правління з підписання статей. Але Петpо I відмовився робити це, пояснивши своє рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, Скоpопадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилiвкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У відповідь Петpо І надіслав іменний указ, що аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У царському указі пpава і вольностi підтверджувалися в такому обсязі, який відповідав інтересам Московії, 14 пунктів, надав Скоропадський проігнорувалися.
Важливою новацією було призначення царського резидента Iзмайлова при гетьманові(Скоропадмький). Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України. Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорозького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент і Скоропадський мали утримувати все населення, зокрема бунтiвникiв-запоpожцiв, «у тиші й покоpі великому государю».

У квітні 1722 р. було створено Малоросійську колегію у складі шести офіцерів російських полків, розміщених в Україні, на чолі з бригадиром Вельямiновим. Колегiя перебрала все адміністративне керівництво Лівобережною Україною. Вони контролювали встановлення і стягнення податків до царської казни, розквартирування російських солдат i офіцерів в Україні. Малоросійська колегія здійснювала контроль за дiяльнiстю Генеральної військової канцелярії. Крім того, Вельямiнов мав право на власний розсуд втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю.

БОРОТЬБА КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ЗА ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ УКРАЇНИ.

Після смерті І.Скоропадського наказним гетьманом було призначено чернігівського полковника Павла Полуботка. Він розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків. Наказний гетьман здійснив реформу суду з метою обмежити повноваження Малоpосiйської колегiї. 22 травня 1723 p. Полуботка разом із генеральним писарем i генеpальним суддею було викликано до Петеpбуpга.

Після від’їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол. Він, зокрема, домігся укладенняКоломацьких чолобитних – статей, підписаних у середині серпня – на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини. У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові по винності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії тощо. Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана.

Підписані Коломацькі чолобитні Данило Апостол подав до Генеральної військової канцелярії. Після подання «чолобитних» за наказом Петра І було заарештовано найактивніших її авторів. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді – таємних зв’язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом. Однак судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок.

ВІДНОВЛЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА. ДАНИЛО АПОСТОЛ.Данило Апостол

Влітку 1727 р. зросла напруженість у pосiйськотуpецьких відносинах. Росiя розпочала підготовку до нової війни. Уряд Петpа II, розраховуючи на військову потугу козаків, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана. На виборах, що відбулися 1 жовтня у Глуховi і скидались радше на церемонію присяги, за 73-piчного Апостола проголосували одностайно.

Договірних статей, як і зі Скоpопадським, укладено не було. Лише в серпні гетьман отримав як відповідь на свої пропозиції «Рішительні пункти». Вони мали форму указу царського уряду гетьманові. Новi статті значно обмежували й без того урізані права та вольностi України. Що ж до гетьмана Апостола, то права йому на давалися навіть менші, ніж Скоpопадському. Зважаючи на реальні обставини, Данило Апостол узявся за здійснення реформ, спрямованих на впорядкування внутрішнього життя Гетьманщини. Реформи провадились у сферах судочинства, фінансів, земельних справ, торгівлі тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ.
Після смерті Данила Апостола 1734 р. вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов’язав здійснювати владу в Лiвобережній Гетьманщині.Правління гетьманського уряду.Складалася ця установа з шести осіб – трьох українців і трьох росіян, проте вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському. У своїй діяльності Правління гетьманського уряду повинно було керуватися «Рішительними пунктами», які запровадили за гетьмана Данила Апостола.

Скоропадський. Апостол.

ОСВІТА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ.

Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. Їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини тоді діяло 866 шкіл. Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах, які створювалися за зразком Києво-Могилянської академії. До першої половини 18 ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми – Чернігівський (1700), Харківський (1726) та Переяславський (1738).

Вищим навчальним закладом в Україні, основним осередком науки й мистецтва протягом другої половини 17 – першої половини 18 ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Новий етап розвитку академії пов’язаний з діяльністю Рафаїла Заборовського – архієпископа київського (1731 р.), згодом митрополита. За його ініціативою було розширено навчальну програму, відкрито класи грецької, німецької та єврейської мов, збільшено кількість
студентів.

КНИЖНА ЛІТЕРАТУРА.

З поетів, які писали літературною староукраїнською мовою, найвидатнішим був Климентій Зиновіїв. Йому належить велика рукописна збірка віршів, героями яких були здебільшого ремісники, наймити-бурлаки. Перевагу літературній староукраїнській мові надавав Іван Величковський. Він створив дві книги віршів – «Зегар з полузегарком» та «Млеко», у яких подав напрочуд вигадливі за формою поезії – т. зв. курйозні вірші. Протягом 17–18 ст. упевнено розвивався театр. Він існував у двох різновидах – шкільний і мандрівний.

Найдавніша драма, що в повному обсязі збереглася до нашого часу, датується 1674 р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. у Києві було поставлено першу історичну драму на теми рідної історії – твір Феофана Прокоповича «Володимир».

У другій половині 17 ст. не вщухала літературна полеміка. Публіцистично-богословські твори на захист православ’я писали провідні діячі церкви. Зокрема, 1676 р. вийшов друком трактат Лазаря Барановича «Нова міра старої віри» – відповідь на єзуїтську книгу «Стара віра». Вийшов збірник проповідей Йоаникія Галятовського «Ключ розуміння». Цю книжку, надруковану в 1655 р. в Києві та згодом перевидану у Львові, не лише читали, а й переписували по всій Україні. Власне, першою енциклопедією для православного світу стала праця Данила Туптала, видана в Києві впродовж 1689–1705 рр. у чотирьох томах під назвою Четьї мінеї.

ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА.

Протягом 1672–1673 рр. було завершено «Хроніку з літописців стародавніх». Автор її – Феодосій Софонович. Єдиним історичним твором, що вийшов друком за тих часів, був київський «Синопсис». Цю книжку видали 1674 р. у друкарні Києво-Печерського монастиря. Їй судилося стати першим підручником з вітчизняної історії. Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи.

Одним з найдавніших з-поміж великих козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому описуються події від 1648 по 1702 р. Другим важливим твором був літопис Григорія Граб’янки. Літопис розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Написано його було 1720 р. Твір складався з двох частин: опису подій від 1648 по 1660 р. та від 1660 по 1700 р.

АРХІТЕКТУРА.

Європейську архітектуру другої половини 17–18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно. Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура.

Українську традицію хрещатих п’ятидільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658). Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672–1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696–1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО.

Історичні події останньої чверті 17 ст. негативно вплинули на деякі види мистецтва. Так, занепад книговидання уповільнив розвиток гравюри. Проте від останніх десятиліть 17 ст. мистецтво гравюри відроджується. Прикметно, що вперше розвивається гравюра на металі. Засновниками київської школи гравюри є Олександр і Леонтій Тарасевичі та їхній учень Інокентій (Іван) Щирський.

У живописі, як і раніше, переважає релігійне малярство, хоча розвивається й світське. В іконописі поступово утверджувалися нові мистецькі принципи. У розписах українських церков стали виразніше виявлятися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплених з буденного життя, почасти наближаючись до світських. Так, ікона Зустріч Марії і Єлизавети з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині подібна до цілком світської, пейзажної сцени.

Своєрідне поєднання іконописних традицій з тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості західноукраїнських май стрів Івана Рутковича та Йова Кондзелевича. Протягом другої половини 17–18 ст. особливо популярною в Україні стала ікона Покрову Богородиці. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими.

Добавить комментарий