Сільське господарство на початку 20 століття

Сільське господарство на початку 20 століття

Сільське господарство на початку 20 століття. На початку ХХ ст. в сільському господарстві українських земель тривали процеси, започатковані аграрними реформами в Росії (1861 р.) та Австрії (1848 р.), а саме:

  • перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;
  • зростання товарності господарств;
  • поява надлишку робочої сили;
  • упровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури.

Сільське господарство на початку 20 століття у Наддніпрянщині

У Наддніпрянській Україні існувало 32,5 тис. поміщицьких господарств, яким належало 10,9 млн десятин землі й 3 млн селянських господарств, що мали 20 млн десятин землі. Малоземелля примушувало селян орендувати землі в поміщиків, спричиняло поширення різнома нітних відробітків і гальмувало розвиток сільського господарства. Напередодні Першої світової війни малоземельні й безземельні селяни в Наддніпрянщині становили щонайменше 80 % селянства, а заможні селяни — лише 5 %.

Важким тягарем для селян були викупні платежі за землю, які сплачувалися ними за реформою 1861 р. Значна частина поміщиків у пореформений період не змогла пристосуватися до нових умов господарювання. Упродовж 1877—1905 рр. поміщики продали, переважно заможним селянам, майже третину своїх земель. Ті, хто зміг перебудувати свої маєтки, створили на їх основі ефективні багатогалузеві господарства, що базувалися на вільнонайманій праці.

Провідну роль у сільському господарстві Наддніпрянської України відігравало товарне зернове виробництво. На початку ХХ ст. в краї збирали понад 75 % загальної кількості озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася й поглиблювалася сформована в попередньому столітті районна сільськогосподарська спеціалізація.

На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі й Слобожанщині — товарне бурякове виробництво та вирощування тютюну. Тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва посідало досить незначне місце. У Західній Україні в сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення.

Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, 1902 р. в Галичині існувало 3 тис. 493 поміщицькі родини, що володіли 57 % землі. Унаслідок пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їх кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота й лише 8 % — заможні господарі.

Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів. Відомий галицький громадський діяч Кость Левицький писав: «Син із батьком не хочуть сидіти на однім ґрунті, донька з матір’ю ділять півморга і кожна окремо ґаздує».

Іншою прикметною рисою була боротьба селян і поміщиків за сервітути. На судові процеси з цього приводу селяни витратили понад 20 млн гульденів, проте лише в 2 тис. випадків із 32 тисяч вони домоглися свого.

Сільське господарство на початку 20 століття на Західноукраїнських землях

На початку ХХ ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки вирощеної сільськогосподарської продукції.

Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Однак попри позитивні тенденції в краї й надалі не вистачало власного хліба, який доводилося завозити з інших провінцій імперії. Значно краще було розвинене тваринництво (91 % поголів’я), яким переважно займалися селяни. Воно все більше набувало товарного характеру.

Так, на Буковині постійно збільшувалася відгодівля «великих буковинських волів» (масою 1000 кг і більше) на продаж при ґуральнях і поміщицьких маєтках. На Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.


Добавить комментарий