Перші князі

Перші князі

Перші князі Київської Русі.

Перші князі

Хронологія

VII ст. — утворення дулібського племінного союзу. Племінний центр — Зимнівське городище на Волині.

VIII—IX ст. — формування ранньофеодальної Київської держави.860 р., 18 червня — похід київського князя Аскольда на Візантію, початок облоги Константинополя. Прийняття Аскольдом християнства. Фактичне визнання Київської держави Візантією.

882 р. — захоплення новгородським князем Олегом Києва. Убивство Аскольда і Діра. Створення об’єднаної держави, яку згодом назвали Київська Русь.

882 р. — 912 р., осінь — правління (регентство) князя Олега в Київській державі. Збирання руських земель і консолідація їх навколо Києва.

907,911 рр. — походи Олега на Візантію. Підписання і уточнення вигідних (особливо 2 вересня 911 р.) для Київської Русі договорів.

912 р., осінь — 945 р., осінь — князювання Ігоря. Завоювання уличів.

941,944 рр. — походи Ігоря на Візантію. Укладення нового договору, не настільки вигідного, як раніше.

945 р. — виступ деревлян проти київського князя. Смерть Ігоря.

945 р., осінь — 964 р. — правління (регентство) княгині Ольги. Придушення повстання деревлян. Податкова реформа.

957 р. — подорож Ольги до Константинополя, дві зустрічі (9 вересня та 18 жовтня) з імператором Константаном Багрянородним.

964 р. — початок князювання Святослава (до 972 р.).

964-965 рр. — успішні походи князя Святослава проти волзьких болгар і Хозарського каганату. Занепад Хозарської держави.

967-968 рр. — перший Балканський похід Святослава.

969 р., середина липня — смерть княгині Ольги. Поділ князем Святославом земель держави між синами на час своєї відсутності: Київ — Ярополкові, Овруч (центр деревлян) — Олегові, Новгород — Володимирові.

969-971 рр. — другий Балканський похід князя Святослава на Дунайську Болгарію. Війна з Візантією. Підписання під Доростолом у липні 971 р. не дуже вигідного для Русі договору.

972 р., березень — загибель Святослава у бою з печенігами біля Дніпрових порогів.

 

Походження назви «Русь»

У ході етногенезу, фундаментом, базою якого є спільна територія та мова, формуються характерні риси матеріальної і духовної культури етнічної спільності: подібність рис господарської діяльності, побуту, релігійних уявлень, обрядовості, розуміння оточуючого природного світу й міжлюдських відносин. Поступово складаються особливості національної психології, спільна самосвідомість, у якій важливе місце посідає уявлення про спільне походження. Зовнішнім проявом етнічної самосвідомості є спільна самоназва — етнонім. Для східних слов’ян це слово «Русь».

Першими серед східнослов’янського населення стали називати себе русами поляни. Багато дослідників звертають увагу на співзвучність назви «Русь» з назвами річок Рось (найбільша після Дніпра на території полян), Росава, Роставиця. У зв’язку з цим популярною серед науковців є думка, що поляни перебрали на себе ім’я одного з племен, що проживало уздовж річки Рось, а згодом русами стали йменувати всіх мешканців утвореної за участю полян Київської держави. Деякі вчені вважають, що назва «Русь» скандинавського походження. Так спочатку називали вихідців зі Скандинавії — варягів, а вже потім термін «русичі» став використовуватися стосовно полян. Існування однокореневих до терміна «Русь» слів у різних мовах значно ускладнює проблему з’ясування походження самоназви східних слов’ян. Відомо, що офіційні назви «Русь», «Руська земля» в X—XI ст. стали загальновживаними на всьому просторі середньовічної східнослов’янської держави.

Утворення держави Київська Русь

Сформована етнічна спільність існує як суспільна система, що самовідновлюється шляхом переваги етнічно однорідних шлюбів і передачі новому поколінню мови, культури, традицій. Більш стійке її існування забезпечує утворення держави. Протягом VII—VIII ст. союзи слов’янських племен перетворювалися на продержавні утворення — племінні княжіння, які згодом об’єдналися у державу. Археологічні знахідки, знайдені в південно-західних районах розселення східних слов’ян, свідчать, що їхня матеріальна культура має багато спільних рис. Тобто в VIII ст. на землях полян, деревлян, волинян, уличів, тиверців, східних хорватів сформувалася фактично єдина археологічна культура з незначними відмінностями. Вона характеризується однаковим рівнем соціально-економічного розвитку племінних об’єднань, подібними рисами в будівництві житла, виробництві, поховальних обрядах. Така подібність була важливою передумовою створення єдиної східнослов’янської держави із центром у південно-західному регіоні.

Союзи племен

Початок створенню середньовічної ранньофеодальної руської держави поклали союзи племен. Одним з найдавніших племінних союзів був дулібський, на що вказують археологічні матеріали й свідчення арабських писемних джерел. Політичним центром дулібів було Зимнівське городище, розташоване у верхів’ях Бугу. Із літопису відомо, що за часів візантійського імператора Іраклія (610—641 рр.) авари «воювали проти слов’ян і прилучили дулібів». Розгром аварами дулібського об’єднання дозволив полянам очолити державотворчий процес у слов’ян. Велике значення для процесу формування східнослов’янської держави мало заснування Києва. Літописна легенда розповідає про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом і їхньою сестрою Либіддю. Кий, перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у Візантії, заснував городок Києвець на Нижньому Дунаї, але не зміг там закріпитися і вирушив до Подніпров’я, де заклав Київ. Дані археологічних досліджень указують на заснування Києва десь наприкінці V — у першій половині VI ст.

За іншим джерелом

У «Повісті минулих літ» згадується про формування на середину IX ст. трьох державних об’єднань у слов’ян: Куявія (полянські землі із центром у Києві), Славія (землі ільменських словен із центром у Новгороді), Артанія (ймовірно, територія північно-східної Русі або Приазов’я). Приблизно одночасне формування державності у полян із центром у Києві та в ільменських словен із центром у Новгороді викликало дискусію навколо питання, які саме східнослов’янські землі відіграли провідну роль у процесі утворення Київської Русі — північ чи південь. Останніми представниками місцевої київської династії нащадків Кия були, ймовірно, Аскольд і Дір, за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. За часів Аскольда Київська держава посіла гідне місце серед найвпливовіших держав того часу — Хозарського каганату і Візантії — і почала впевнено виходити на міжнародну арену. У результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори. Київська держава міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем.

Перші князі. Рюрик

Після походу 860 р. Аскольд і деякі представники правлячої верхівки прийняли християнство. Це викликало незадоволення численних прихильників язичницької віри. На півночі у Славії близько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об’єктом політичних і економічних інтересів. Рюрик помер 879 р., і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика. Олег 882 р. здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов’ян. Князь жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва.

Прихильники так званої норманської теорії вважають, що утвердження при владі в Києві представників норманської династії відіграло винятково важливу роль у формуванні основ державності у східних слов’ян. Але факти з історії східнослов’янської державності переконливо свідчать, що вона формувалася незалежно від варягів. Поява варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не вплинули суттєво на її утворення. Олег та його дружинники почали фактично служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку. Отже, саме Київ, який мав зручне географічне положення, став столицею об’єднаного князівства, провідним осередком східнослов’янської державності, головним політичним центром держави.

Перші князі. Київська Русь у роки князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава (882—972 рр.)

Подальше формування держави у східних слов’ян тривало за часів князювання Олега, Ігора, Ольги, Святослава.  Політичний розвиток Київської Русі в роки князювання Олега, Ігора, Ольги, Святослава

Перші князі. Олег (882—912)

• Створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах

• Установив порядок стягнення данини
• Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в’ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів.

• Підкорив північні неслов’янські племена — чудь і мерю
з підвладних Києву земель.

• Залучив війська підкорених племен до спільних походів.

• Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.).

• Узяв в облогу Константинополь (907 р.), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті.
• Вів оборонне будівництво залог на кордонах.

• Відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим
• Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря.

• Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмірі 300 гривень.

Перші князі. Ігор (912—945)

• Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту владу в союзі з дружинною верхівкою

• Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега

• Намагався збільшити данину з підлеглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом)
• Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг

• Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство

• Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладенням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов’язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра)

• Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.)

• Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)

Перші князі. Ольга (945—964)

• Придушила повстання деревлян, спалила їхню столицю Іскоростень

• Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини

• Заснувала нові села й міста, організувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів
• Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шляхом мирної дипломатії

• Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 р.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про християнізацію Русі

• Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імператором Оттоном I)
• Розділила територію держави на погости (області) для збору данини

• Сприяла поширенню християнства на Русі

Перші князі. Святослав (964—972)

• Замінив місцевих племінних правителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади.

• Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим.
• Повернув до складу Київської держави племінне князівство в’ятичів (964 р.). Переміг союзників хозарів волзьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль. Завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захопив хозарське місто Білу Вежу.

• Здійснив другий похід проти хозарів (968 р.), який закінчився повною перемогою русичів.

• Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію.

• Воював проти Візантії (971 р.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав’ї і ведення воєнних дій у Криму. Здав місто Доростол візантійському імператору.

Добавить комментарий